Осінь мого кохання-сутінки життя...
Що ж ти зробив,коханий?
Ще вчора була поміж нами весна.
Весна,весна розтанула,
Мов марево розпалених ночей
І,поминувши літо,осінь
Вірвалась до розчинених дверей.
Немає слів,немає навіть сліз...
Полонить душу спокій та байдужість.
І знаю лише я одне-
ТЕБЕ ЗАБУТИ Я ПОВИННА,
Та чи зможу???
Мовчи.Мовчи...
Нічого не кажи.
Кому тепер потрібні виправдання?
Що скоєно,назад не повернеш-
З тобою вбили ми своє кохання.
Забути мушу божевілля,
Що охопило тіло й розум,
Ми відчуваємо одне-
Ніколи нам не бути разом...
Розходяться дороги у світи
За обрії розлуки,
Нам стало тісно на одній землі,
Де ми пізнали щастя й муки.
