Струни мого серця співають оду,
Тому морю, що без берегів.
Летить щастя в цю масивну воду,
Відбиваючись від усіх бортів.
Море… море… темно-синя даль,
Мерехтиш ти в вічному просторі.
Ти накинь нічну свою вуаль! -
Для матроса супутник: ти… і зорі.
Знову туманом візьмеш в полон,
Заблукавши старі кораблі.
Так, що потім навіть Аполлон
З Музами складатиме пісні.
Ти накинь нічну свою вуаль!
Сам Еол кохається в брижі.
Бурунами створиш ти спіраль,
І під зорями кипиш в ночі.
І у пристрасній своїй стихії
Ти покажеш грацію й мощу!
За границею бажання й мрії
Пронесеш… ідею цю свою.
