Присвячую великому українському поету Василеві Симоненку та його творам "Завжди ми, Росіє, з тобою" та "Ні, не вмерла Україна!"
Ви знайте: помиляються великі.
Чи пишуть строки під свою реальність.
Чи можуть їх обдурюють музики…
То страшний вирок: мати геніальність.
Даремно, генію, ви так писали:
Москва й Росія нам уже не друзі!
Якщо б були, ми б «хайль» усі кричали
Та жили б в примусовому союзі.
Ми лиш хотіли жити у свободі,
Ми справедливість радісно плекали,
А ті «брати» казали нам: «Вже годі!
Ми вас нікуди ще не відпускали!»
І «москалі зі Сходу повернулись»,
Але у нас їх стало так багато,
Що це не гості є, а ґазди вулиць;
Вже не брати, а справжні дикі кати.
Якщо б з Росією ми завжди були,
То «Ще не вмерла…» ніхто і не співав.
Тому що б мову рідну ми забули,
Тому що б більше наш край не існував.
Не будемо тинятись по чужинах,
Бо ворогів всіх дідько забере.
Ми знаєм – ще не вмерла Україна
Ніколи рідна ненька й не помре!
