Присвячено
Гріхам і їх спокуті
І людям, що у пам яті нащадків
І нашій плоті, що ми нею скуті
І дівчині, й волоссю довгим прядкам.
Присвячено осінній прохолоді
І диханню чиємусь біля шиї
Лакованим плодам червоним глоду
І довгим метрам тиші й безнадії.
Я колишуся на колисці діда,
Я йду на зустріч в надвечір ї димнім
Я йду крізь димку, мов сліпий сновида
Я засинаю сном передосіннім
О, тільки б світ було кому лишити
В чиїсь вуста нове життя вливати
І хлопчику сорочки білі шити
І дівчинку казками сповивати.
Присвячено
Горіхам і цикуті
Гупанню ніжок в довгих метрах тиші
Й колисці, що застигла вже забута
І тим, хто нерухоме розколише.