По сталевому небу осінньої сльоти
Вітер недбало у пасмах жовте листя несе,
Немов для нього їх карколомні польоти
Осінь вкладає у суворо величне есе.
Можливо, вітер за обрій сховає тугу,
Можливо, туди і я раптом з ним теж полечу,
Одинокості скину нарешті кольчугу,
І гірлянду прокльонів/причин зніму на мечу.
Блискавки вдарять навколо мене у землю,
Закрию я очі, ляже тягар на рамена,
І визнаю, що бурхливо жив не даремно,
Що дорога життя до кінця ще не пройдена.
21.10.2015
К.
