Питають люди, як ти, звешся?
Куди, ти йдеш і хто, ти, є
Мовчу, бо з сотні тисячі імен
Нема того, що є моє…
Не пам’ятаю хто я, й звідки,
Наче я ніколи не жила.
Чи бачив хто мене, коли?
Чи цьому будуть свідки?
Моргає тиша, я була одна.
Проснулась в лісі серед ночі,
Туман навколо, в тілі ломота.
На фоні неба сосни обгорілі,
Вони як судді, що мене судили.
Лежу, не можу встати, плачу.
Десь виють вдалині вовки
Відчули кров мою гарячу
На запах зграєю прийшли.
Зірвали з спини мої крила,
А пір’я вітер розгонив.
Я підвелась, оглянулась
Відчула вмить всі почуття.
В думках бардак і плутанина
Боліла навіть крихка душа.
Не розумію, розгубилась.
І стихла музика в зірках.
І сни розвіялись з туманом.
Пізнати маю я життя
Шепоче серце сенсу голос
Дорогу вказує мені.
Щоб музику ту віднайти
По всій землі мені іти… іти.
