Зникають потяги з нашого поля зору
завжди надто швидко та непомітно,
на підлогу кидаючи після себе іскри гарячі.
Без слідів залишають нас рідні серцю люди,
проходячи повз з пустим поглядом,
ніби тоді чужих бачили.
Скільки їм впевненим потрібно часу
щоб такі рішення прийняти ,
незрозумілі для покинутих на дорозі.
Так невчасно приходять в дім
навесні холодні часи,
примушуючи квітнути фіалки в грози.
Що їм думалось тоді як спалювали
відчаєм все спільне ,
та йшли не озираючись прямо.
Можна пробачити їм майже все,
Але ніколи відсутність того, з ким забували
про несуттєве, і кого кохали до безтями.
