Пестливо сонце цілує,
заходячи день осінній.
Зажурено знай крокує
на землю знов сон вечірній.
Задумливо вітер кива́є...
Так пізній цей холод дратує!
А сонце за обрій втікає....
І я за тобою сумую....
Останній промінчик літа
вчепивсь за сухеньку гілку -
не вірить, що осінь світла
згубила тепла сопілку.
Тепер небо це похмуре
і захід вже так не чарує....
Зима невблаганно суне!
...я все за тобою сумую...
Проснулась троянда пізня,
всміхнулась небу без сонця.
Хурделиць боялась грізних
та промінь сягнув до серця.
Збудив.... Розцвіла. Запахла!
Зітхнуло осіннє листя...
Я квіткою вже зачахла...
Сьогодні хоча б наснися!
"Наснюсь я!" - запевнив вітер
й в кудлатій застряг хмарині...
...Без тебе у цьому світі,
мов в білій сумній пустині!
У небо вдивляюсь... ( не спиться!)
Там місяць все зорі цілує.
А вітер бринить. Тиша рветься...
Це я за тобою сумую!
Фіно, як образно....Але-- не буде холоду --- не будете і сумувати... Вам можна ставити пятірку автоматом, як зразковому студенту... завжди, і помилки ніколи не буде...
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
схоже Ви вирішили мене геть засоромити ...я от не ризикнула б - дуже нетерпляча вже і часто й до четвірки не дотягую
Та за підтримку вдячна! Приємно вечора Вам, Олеже!
...я от не ризикнула б - дуже нетерпляча вже і часто й до четвірки не дотягую 
фантастично... 
