Думками робим боляче собі,
Ними ж ми і зцілюємо рани.
Думай скільки заманеться, лиш
Не бреши самій собі.
Моменти добрі в пам'яті залиш,
А ревнощі і ненависть - облиш.
Знаєш, так добре інколи забути,
Все що було, що є і, можливо, буде.
Лиш знай - минулого вже не повернути,
Але без нього й майбутньому не бути.
Бережи те, що в тебе є тепер,
Так, ось прямо зараз, в ций самий момент.
Про чоловіків не дуже поспішай ти думать,
Вони споча́тку лиш хороші, а потім враз тебе забудуть.
Таке життя і треба з цим миритися та жить.
Не витрачай на це часу́, а бережи щасливу мить.
Буть неприступною, але без холоднечі,
Чоловіки обожнюють ці заманюючі речі.
Хоч голосно кричать: "Це недоречно!"
Слідкуй не за дзвінками й смс,
І не фільтруй його контактну книжку.
Слідкуй за но́вими віршами поетес,
Які, з рядка в рядок, даруватимуть усмі́́шку.
Не питай, чому так пізно вчора він прийшов,
А мовчки завари йому лиш кави.
Зажди нехай хльобне він лиш ковток,
А далі - можеш все що хочеш розпитати.
Знову ж таки, викинь з голови дурні думки,
Ними ти собі зіпсуєш настрій.
Вір його словам, бо він тобі близький.
І не бійсь в житті виходити за рамки.
Будь розумною, скажи що він прекрасний,
Навіть, якщо серце розриває на уламки.
Нічого в нього, мила, не проси,
Не варто психувати і кричати -
З нього не гроші ти тряси,
Тряси увагу і вміння за себе постояти.
Ти краще бережи його присутність,
Бо твоя оця легкая дурість,
Може змінити твоє житя на гірше вмить.
Колись, як минуть оці роки,
Ми зустрінемось і ти мені роскажеш,
Як читала ти щодня мої рядки,
І як змінилася душа твоя - покажеш.
Ти можеш навіть і не розповідати,
Сидіти тишком нишком і мовчати.
А я у відповідь загляну в твої очі,
Там побачу в них я скромнощі дівочі.
Ти розумничка - посміхнувшись лиш скажу,
І я тебе, як рідну, бережу.
Але мене так берегти я не прошу.
Не мені, визнаю́, тебе життю учити,
Але я тебе люблю і хочу, щоб тобі
У цьому світі було легше жити.
Щоб не знала ти, як за миленьким тужити
І не хотілося на судженого ворожити.
Від цих речей звільняй свої думки!
Все ж, думками робим боляче собі,
Ними ж ми і зцілюємо рани.
Думай скільки заманеться, лиш
Не бреши самій собі.
Моменти добрі в пам'яті залиш,
А ревнощі і ненависть - облиш.
ID:
617934
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 02.11.2015 20:49:08
© дата внесення змiн: 02.11.2015 20:49:08
автор: Юлія Мосс
Вкажіть причину вашої скарги
|
