Дозволь намалювати твій портрет.
Для нього фарби я позичу у природи.
Хоч зовсім не художник, я - поет
Та слів забракло від такої вроди.
Метелиця збілила полотно.
Малюю образ вранішнім туманом,
У снах являвся він мені давно,
Прекрасний, вкутаний п'янким дурманом.
Фарбують очі океани синьо- сірі.
Пірнати в них і боязко і так приємно.
В них штормом змінюються штилі,
Там цілий світ ховається таємно.
Вуста твої трояндами пишу.
Засяє сонцем посмішка привітна.
В світанку барви для рум'янцю попрошу,
А для лиця - шматочок місячного світла.
Твоє волосся в темну ніч забарвлю,
А вій торкнеться змах пташиних крил.
Останні лінії чарівним пензликом підправлю,
Здмухнеться вітром ледь помітний пил.
Тебе цілую у вуста тендітні.
В душі лише одне тремтить бажання.
Як чудо-квітка навесні нехай розквітне
На все життя для нас палке кохання!
Ритміка десь гуляє, а так - приємне враження 
Дякую.
