Українки
Задзвеніла душа, мов струна,
По весняному сонцем пригріло,
В думах пеститься знов дивина:
Чудернацька і геть соромлива…
В скронях бубоном кров виграє,
У рожеве фарбуються хмари,
Мов зозуля причулось кує
Й соловейком співає примара.
Кличе біс попірнати в хмелю,
І затягує в бездну-пучину,
Тут я ложе амурне стелю
Й витворяю кресалом іскрину.
На світанку зникає мана,
Одягнувшись в буденні турботи,
Я стрілою лечу навмання
Підкоряти буремні висоти.
Де палають, неначе зірки,
У коханої очі-жаринки…
Миготять ошаліло роки
І чарують взірцем українки.
04 листопада 2015 року