Вишиваю хрестиком
не дуже,
І малюю гірш
за школяра,
Лиш уявою полину
в гори,
Де цвіте акація
рясна.
Зробить з бісеру деревце
можу,
Та якесь воно сухе
і неживе,
В інших глянеш –
і душа радіє,
Квітка розпустилась
у руках.
Я живу душею
на городі,
Там у мене лад,
і там краса.
Сапко земельку
розрихляю,
Дихає в лице
вдячна Земля.
Та хотілось би
мені зв`язати,
Теплий шарф
для любого вночі,
Та я можу лише
в думах мати,
В інших глянеш –
руки золоті.
Не піддатні мені голка
і тканина,
Бісер розсипається
в сльозах,
Вишивати теж
мені рутина,
Я живу в поемах
і віршах.
А хотілось б мати
і те Диво,
Яке творять руки
золоті,
Намагалась, прагнула,
збагнула…
Я малюю дива
тільки в сні.
Гляну на барвінок
на картинці,
І волошки сині
у вінку,
Дівчина у вишивці,
мов з казки,
Простягає руки
в далину.
Гарне плаття
з бісеру і краму,
Переплетено
мереживом легким,
В мене сльози
котяться від щастя,
Як же гарно
бути молодим.
І немов жива картинка
в сонці,
В переливах неба,
поміж хмар,
Ангел завітав
до неї в гості,
І благу вість
дівчині віщав.
Плачу я і з радості
і щастя,
І милуюсь Даром
я людським,
Як же гарно
розділив нам щастя
Наш єдиний Бог,
що в світі жив.
І ходив між нами
і дивився,
Що кому навік
подарувать,
Хто чим зможе
і собі і людям,
В цьому світі
щастя колисать.
Хто малює Дива
сокровенні,
Хто співає пісні
у степах,
Хто пшеницю
сіє у ріллю,
І чека благанного
дощу.
Скільки нас по Землі
гарній ходить,
Скільки в нас талантів
б`є за край,
Хай з нас кожний
у собі знаходить,
Сокровенний, Божий,
любий Дар.
ID:
621969
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.11.2015 09:55:12
© дата внесення змiн: 18.11.2015 09:55:12
автор: Людочек
Вкажіть причину вашої скарги
|
