В країні мрій і світлих сподівань,
Живу в гіпнозі, про своє майбутнє.
Злітаю в вирій світлих поривань,
Байдуже перекреслюючи будні.
Я по життю в постійнім монолозі,
Зробити вибір важко, як завжди.
Назустріч все прямую перемозі,
Тікаю від брехні, як від орди.
А, що ж я можу? Я ж лише людина?
Мета ж моя – шукать в житті ходи.
Костенко каже, що я маю крила
Й від цього сильною стаю на всі світи.
Хтось обирає, а когось обрАно,
Хтось чимчикує, а хтось прагне ввись.
Слова приглушать всім душевні рани,
Та не поможуть тілу підвестись.
Уперто вірю – завтра стане краще,
Я оптимізмом наділяю всіх.
З чужих пліток, я вирубаю хащі,
Нехай навколо залунає сміх.
