Осінній день завжди непередбачений - з ранку було ясно, а ближче до обіду небо затянуло хмарами. Пішов мрячний дощ Під вечір, все таки, сонце прорвалося крізь хмари. Міський парк потопав у жовтому листі. Святкові золоті дерева, багряна ковдра під ногами, річка, по якій пливли березові листочки, мов маленькі кораблики з якогось дитячого мультфільму, додавали парковому пейзажу чарівної неповторності. По алеї йшли двоє: Вона і Він. Вони міцно трималися за руки, як маленькі діти, хоч мали вже далеко не юний вік. Вона в сріблястому манто і в білій кокетливій шляпці. Він в чорному плащі, такого ж кольору капелюсі з великою парасолею в руках, яка слугувала йому за палицю. Їх постаті умиротворені і щасливі гармонійно вписувалися в парковий пейзаж. Було відчуття, що пара ретельно збиралася на прогулянку по осені, як на свято. Знову пішов дощ. Чоловік відкрив парасолю і підняв її над головою супутниці. Жінка дістала з сумочки хусточку і турботливо витерла з його обличчя краплинки дощу. Він поцілував її руку.
Парком гуляли Вона, Він, Осінь і Вічність. Вічність, якій ці двоє подарували своє кохання.
