Україна у задзеркаллі…
Живемо ми в країні складно:
І спроби робимо всі марно,
Щоб економіка зростала,
Держава щоби про нас дбала.
Старі політики й нові,
А граблі знову ті ж самі…
З’явились в радикалів вили –
У Раді всі аж посивіли!
Вони напружили чоло:
Кого, куди, як занесло?
І, що робити в Раді треба?
А може стільки слуг не треба?
Закони гучно всі приймають,
А про людей не дуже дбають,
Що курс в «зеленого» гнучкий,
І гаманець напівпустий!
Себе ж образити – проблема!
Зарплати всім підняти треба!
І в кулуарах пороптали –
Оклади дружно всім підняли!
Ой, Рада, Рада України!
Така ти скромна, як дівчина…
Весь час живеш на виданні,
А кавалери – все не ті!
Чекаєш ти Париж і Лондон –
В палаці мрієш жити «скромно»!
Добробут всім підняти складно –
Займатись цим практично марно.
А що ж робити із народом,
Який вступив вже двічі в воду?
Що ще тепер розповідати?
Так, ми піднімемо зарплати!
Не через день, не через рік…
Можливо треба з пару літ,
Щоби Європа транш дала –
На нас не заточила зла!
Америка нас контролює,
А гроші хтось таки пакує:
Мільйон, трильйон і мільярд –
Для нас ці цифри невпопад.
Що ще зробити нам потрібно,
Щоб правили нарешті плідно?
І Помаранчевого обирали,
І нашу Юлю рятували,
І Вітю Янека прогнали,
І нову Раду сформували!
В трон Президента посадили,
І свої долі доручили!
Хай править наш король – не тужить,
Але з народом краще дружить!
І хай прем'єр в своєму кріслі
Сидить і щільно дуже мислить,
Як нам сплатити газ і світло?
Чи гроші нам надуло вітром?
Живи, народ, не вішай носа –
В країні вже нема хаосу!
В АТО загнали всіх підряд:
Вже служить там і син, і брат.
Ми Землю нашу відвоюємо
І нову Раду обмозгуємо!
Живемо на межі терпіння
І, що чекаєм зубожіння?
Та не для цього був Майдан,
А все ж для здійснення бажань!
Про гідне всім - життя квітуче,
Що буде точно – неминуче!
03. 05. 2015 м. Львів автор Наталія Калиновська
