СИНИ- СОЛОВ’ї
Три солов’ї на цвинтарі сільському
Концерт улаштували повесні,
На жаль, лиш чути не було нікому
Ті, сріблом помережені, пісні.
Та їм байдуже, тьохкають, співають,
Забувши все серед зелених віт,
Весну – красну натхненно прославляють,
А знею разом–цілий білий світ.
Аж бачать, йде бабуся посивіла,
Із невеличким вузликом в руці.
До трьох могилок підійшла, присіла,
Й примовкли разом солов’ї-співці.
- Ну, здрастуйте,синочки, чи ж впізнали? -
Промовила бабуся до могил, -
Старою, немічною зовсім стала,
Дійти до вас ледь вистачило сил.
Ось, пиріжечків принесла із сиром,
Вони ще теплі, зранку їх пекла,
Забула рушнички я, грішним ділом,
Приготувала, бач, а не взяла.
Хай Бог простить мене, я на травичку
Їх покладу, - промовила стара,
Несе ті пиріжечки на могилки
І хусточкою сльози витира….
- Оце тобі, Іване, це Семену,
Мізинчику, Петрусю, і тобі…
Навіщо, орлики , пішли від мене
У тій лихий Чорнобильській добі?
Чи я ж для того вас усіх зростила,
Щоб поховати всіх у один рік,
Ну чим же перед Богом завинила
Аби отак ось доживати вік?
Людей ви від біди оборонили,
Себе ж , синочки , бач, не зберегли,
У пеклі атомнім мов свічечки згоріли,
Собі притулок тут тепер знайшли.
Мене ж залишили саму в оселі,
Лиш зрідка ви приходите у сни,
Всі молоді і дужі, і веселі,
Такі, які були тії весни…
Сини мої, орлята сизокрилі…
Іван, Семен й найменший між діток
Петрусь-мізинчик вже давно в могилі,
Й мені вже час цей перейти місток…
Могилкам низько - низько уклонилась,
З землі хустинку білу підняла,
Сльозу утерла і перехрестилась,
Ходою тихою із цвинтаря пішла.
І знову солов’ї защебетали,
Вітаючи весняні теплі дні,
Аж до воріт бабусю проводжали
Співаючи їй радісні пісні.
Прислухалась й подумала бабуся,
А може душі в солов’ях отих
Івана, і Семена, і Петруся -
Мізинчика, найменшого із них?..
ID:
625173
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 30.11.2015 23:15:02
© дата внесення змiн: 30.11.2015 23:59:00
автор: Артем Хвиля
Вкажіть причину вашої скарги
|
