|
Багато днів наповнюють наше життя. Всі ці дні складають роки, з яких і в'ється все наше життя. Які вони, ці роки?... В одному випадку, рік - це ціла сторінка із життя людини, а в іншому - це, лише, непримітний момент; період часу, що не так то й легко буде згадати з плинністю стрілок годинника.
Виходить так, що ми запам'ятовуємо не скільки самі роки, стільки події, які їх наповнюють. Буває, що над одними переживаннями і, як нам здається проблемами, ми б'ємося цілими днями, не можемо спокійно заснути вночі, постійно прокручуючи в голові всі можливі розв'язки із цієї ситуації; а потім, десь через місяць чи рік виявляється, що ми толком і згадати не можемо, про що тоді йшла мова і в чому була та сама квінтесенція, на пізнання якої були витрачено стільки нервових клітин. А от інші життєві ситуації, ми запам'ятовуємо. Не завжди це відбувається тому, що ми цього хочемо, може, ми й хотіли б забути, не наче дурний сон. Але щось не відпускає, щось змушує знову і знову, навіть через великий проміжок часу повертатися до роздумів над цими подіями. Чи є сенс, чи варто іноді так побиватися? Мабуть, все це настільки індивідуально, що ніхто ніколи і не придумає ніякої універсальної поради чи, принаймні, обґрунтованого трактування . . .
Чим більше подія чи життєва ситуація, що нас бентежить, пов'язана з людиною, що була чи є нам дорога, тим довше ми те все пам'ятаємо. От не хоче мозок так просто забувати всі ті біоенергетичні коливання, що пронизують кору великих півкуль головного мозку Homo Sapiens.
---------------
Мабуть, прив'язавшись одного разу до якоїсь людини, ми вже не в силах забути все те, що колись поєднувало. Не має принципової різниці, на мою думку, наскільки глибоким був той зв'язок, скільки хвилин земного часу було проведено разом, скільки емоцій було подаровано. Чому людина повинна зраджувати своїм же інтересам, волі свого серця. Ми ж самі здатні прийняти рішення, до кого як ставитися і відноситися, з ким вітатися, кому допомагати, з ким дружити, кого кохати ... Нащо перечити своїй сутності. Так же ж не цікаво, не має тієї "родзинки", гострих відчуттів життя. Адже емоції, викликанні щирим прагненням до чогось і, звісно ж наслідками таких прагнень, - є чи не найлюдянішими серед усіх. Чого лиш варте кохання і біль розлуки, дружба і зрада, радість досягень і смуток втрат, розчарування. З іншого боку - це досить цікавий механізм природнього розподілу ролей. Пів світу сміється, пів світу плаче - беззаперечна, на мій погляд, істина. Кожен сам обирає свій шлях, не залежно від того, наскільки свідомо він був зроблений. І лише час покаже, чия дорога виявиться довшою, а чия короткою та тернистою. Кому ж із земних істот жити в щасті, а кому пожинати гіркі плоди невдач та розчарувань ... До якої половини відносишся ти? . . .
---------------
Отак і виходить, що по одній - двох якихось подіях ми можемо охарактеризувати цілий прожитий рік, дати йому свою оцінку. Визначити для себе, з яким настроєм та переживаннями його згадувати або ж прагнути забути. Забути ... Дехто з роду людей не дуже розумних, як виявилося, здатен натворити стільки помилок за не повні 9 місяців, що це починає нагадувати футбольний матч, у якому команда, що програє із розгромним рахунком, не може дочекатися фінального свистка, що ознаменовуватиме кінець цього феєричного та незабутнього для глядачів перемагаючої команди дійства.
На жаль, люди можуть створювати у своїй голові незабутні плани та утопічні надії на щасливе та безхмарне майбутнє, прив'язуючися, знову ж таки до певної людини, життєвої події чи обставини. Не усвідомлюючи, що таким чином ми самі для себе копаємо могилу, в якій нас і буде похоронено нашими ж надіями і світлими прагненнями ... Цікаво, хтось хоче, щоб для мене це сталося якомога швидше? . . .
---------------
А за вікном те ж саме Сонце, що світило ще динозаврам і нашим предкам, все то й же кисень, яким дихали доісторичні істоти, задовго до навіть натяку на появу нашого виду, все ті ж блакитні небеса, в які кожна культура людської цивілізації вкладала щось своє, щось настільки міфічне й незбагненне, що й самі не насмілювалися над цим розмірковувати, все ті ж небесні світила, що з не запам'ятних часів допомагали нашим предкам вижити, тепер зачаровують нас, та змушують направляти вгору все більш прогресивнішу і потужнішу техніку для досліджень і пошуку ... пошуку, мабуть самих себе ... Хіба все це десь поділося, куди зникли барви? . . .
---------------
Мрії - це пряма мотивація для людини змінитися. І тут не завжди світла та життєрадісна мрія змінює людину на краще.
Надія - це один з напростіших шляхів для отримання рецепту на купівлю сильнодіючих заспокійливих, транквілізаторів та барбітуратів.
Емоції - специфічна та унікальна особливість, що відрізняє всіх нас від інших ссавців, яким пощастило зайняти нищу нішу на дереві еволюції життя.
Не все так песимістично та сумно, скажете ви? І то є так, це чиста правда! Всяке може трапитися і все можливо.
Найбільша постійність у нашому світі - це зміни. Це саме те, що відділяє кожну людину від її народження до кінця, такого незвіданого, але такого очікуваного . . .
© by D.A.R.
ID:
626046
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.12.2015 11:29:11
© дата внесення змiн: 08.01.2018 23:35:30
автор: D.A.R.
Вкажіть причину вашої скарги
|
