гуляю з чужим собакою
по ранковим подвір'ям Загреба.
поки що не виходить
бути самому в чужій країні.
добре хоч, що це розумна бельгійська вівчарка,
а не якийсь пекінес.
після довгої ночі гітарних імпровізацій
мені дають ключі від квартири
і кажуть:
вирішуй сам, на скільки лишатись,
мій дім - це твоя фортеця,
мій голос - це твій інструмент,
будемо джемити, поки є сили,
тільки вигуляй мого пса.
і я, спускаючись сходами, вітаюсь із сусідами "добра ден",
знаючи, що вони нічого не запідозрять.
добре, що на Балканах живуть слов'яни,
в яких подібна мова й подібні проблеми:
шахрайство й корупція на всіх ешалонах влади,
недбальство й байдужість звичайних людей
і віра в священну руку Євросоюзу.
лишайся, мен, запалимо місто рифами Гендрікса!
тут кожен другий має гітару
і завжди носить її із собою так,
як на Близькому Сході носять гвинтівки.
наша музика - це і є наша зброя,
вона розповсюдиться швидше,
ніж місцеві новини і, я сподіваюсь, глибше торкнеться сердець.
а поки ви проходите повз
я вам зіграю не "la vie en rose",
а гімни олігархічним ЗМІ,
що часом вірять у все самі.
вір же, народе, в священність нації,
у злісні наслідки еміграції
у те, що із затяжної істерики
прийде й порятує нас добра америка.
продовжуй пахати, смиренний народе,
ходи на свою гівняну роботу,
у бідах своїх звинувачуй сусіда
або політичного містера біна.
слава нації! смерть ворогам!
розфарбували у прапор паркан,
нехай же злякаються вороги!
я вже по-новому живу.
а ви?
P.S. найчастіше ми допомагаємо тим, у кому бачимо себе в минулому.
