Він дарував їй квіти щоранку,
Щовечора сильні обійми.
Щодня, як сиділа на ґанку,
Він каву робив їй...
Їй говорив компліменти
І постійно носив на руках.
Він дарував їй моменти,
Місце яких тільки в серцях.
Він присвятив їй чимало -
Подарував частину себе.
Долю, мабуть, усе це дістало;
Вона, мабуть, любила не це...
Тепер він, убитий горем, що вдарило з тилу,
Нерозуміючи Бога-Отця,
Носить квіти їй на могилу...
Світ їхні душі посадив на різні місця.
Доля їх не любила.
В кохання не завжди happy end.
Але якщо любиш людину
Віддай їй усе, розчинися в ній вщент,
Бо завтра, можливо, не буде!
Життя без інструкцій та й сторінки останньої в ньому нема.
Любити потрібно, не соромтеся, люди,
Бо "потім" ні часу на це вже, ні цього світу нема...
