Я не знаю, як ми познайомились. Шість місяців я уникав відносин з протилежною статтю довших ніж одна ніч, або й взагалі процесу згаданому в книжці Коельйо «11 хвилин». До самої книжки руки на щастя не добрались, але її короткий зміст я знаю. Я пам’ятаю, як ми йшли під дощем до гуртожитку. Я, ти, і твоя мерзенна одногрупниця. Тоді я вперше взяв тебе за руку. Ненароком, в жарт, але вже тоді щось всередині мене здригнулось. Хтозна, може крисюк вернувся з того світу? Ні, померлим тут не місце. Навіть зараз я не поміняв думки.
Я пам’ятаю момент, коли ми залишились вдвох. Точніше в чотирьох: ти, я, чай і печеньки. Тему розмови не згадати (не забувай в якому стані я пишу ці думки), але відчуття того, що ти розумніша за мене, міцним фундаментом засіло в моїй голові. Тоді ти й почала мені подобатись. Така стримана, спокійна, закомплексована манила мене в ту пітьму в яку я зарікався більше не ступати ногою. Перше враження, що тут поробиш? Хибне, бл*ть, як довіра українській владі, але ти все ж справила на мене враження. Навіть зараз я постійно ламаю голову будуючи хибні здогадки, що ж закопано в твоїй. Кажуть, в кожній дівчині є ізюминка… Бог, по ходу, перестарався заєбашивши в тебе цілий виноградник. Якщо тобі цікаво, що я про тебе думаю, то ось воно. Хочу, щоб ти знала: ти єб*нута на всю свою загадкову голову.
І це мене до тебе притягує.
Перечитуючи історії про інших дівчат, я розумію, наскільки мізерно вони виглядають проти тебе. Хочеш, смійся, але я вдячний тобі за те, що змусила цих двох закотитись за куліси тієї комедії, що повторюється епізод за епізодом в моїй душі.
Пам’ятаю той момент, коли ти залишилась в гуртожитку. Пам’ятаю, як жартома кликав тебе ночувати зі мною. І пам’ятаю, як я оху*в, коли ти погодилась. Пам’ятаю твої слова:
- Ти не такий як всі…
Це самий дешевий натяк на поцілунок і витікаючий з нього секс, але я тоді вирішив, що це мило. Сексу не було, брехати не буду.
Пам’ятаю наш перший поцілунок.
- Вибач, я давно не цілувалась – ніяковіючи сказала ти.
- Нічого – збрехав тоді я – в тебе прекрасно виходить.
В тебе не виходило, хочеш – харся, не хочеш – ні. За пів години ти, правда навчилась, але це вже описувати не стану. Пам’ятаю дізнався про твою незайманість. Я тобі цього не казав, але в душі я матюкався як прораб на будівництві. Знаєш, як це: дівчина яка подобається, але яку не можеш… ну ти поняла, в міру того, що дотримуєшся принципу не чіпати незайманих. Тоді я сказав собі, що звалю при першій можливості, і це мала б бути наша остання зустріч. Ага, блять. Аякже, тримай кишеню ширше.
Чи зустрічались ми з тобою? Ні.
Ми говорили з тобою на цю тему. Пам’ятаю темну атмосферу нічної гуртожитської кухні. Ти і я.
- Ти прив’язався – видала ти.
- Що? – я тоді не зрозумів, що ти мала на увазі.
Я тоді й себе не розумів. Ти розуміла краще. Треба було б все обірвати в той момент. Я не став. Чи шкодую я? Ні.
І понеслось. Череда хє*зна чого в перемішку з ху*зна-чим. Ти належиш до тієї рідкісної категорії дівчат, що можуть як розсмішити мене, так і змусити злитись і негодовати.
- Ти ж знаєш, що я тебе не люблю? – по правді сказав я.
- Знаю…
Так ми й обумовились. Не прив’язуватись. Не закохуватись. І ніяких відносин. Два останніх мене влаштовували.
Звідки ти могла знати, що для таких речей я просто прогнив. Що ти могла тоді знати про мене? Ти й зараз нічого не знаєш. Ти з серйозним лицем називаєш мене добрим.
- Тебе ніхто не слухає – ось твоя реакція на всі мої пояснення, чому ти неправа.
Я до сих пір не зміг проникнути в твою голову. Може й не дано. Залишається лише здогадуватись та робити впевнений вид, наче я можу прочитати тебе наче книгу. Насправді я не знаю й десятої частини тебе. І не впевнений, що хочу. Боюсь демонів в твоїй душі більше ніж в моїй. Не мені їх тривожити, та й ти не дозволиш… Завжди все сама. Горда сильна левиця під відповідним знаком зодіаку…
Що до мене відчуваєш ти? Я не можу сказати з сто відсотковою гарантією, можу лише здогадатись. Але раз за разом в голові проходить думка, що мої догадки хибні…
- Ти й так знаєш – твої слова на короткий час додають мені впевненості.
Пам’ятаю, коли спитав тебе:
- Уяви, що ти прочитала про секс з собою в якісь книжці. І ти знаєш, що ти не одна це прочитаєш.
- Не знаю, щоб я відчувала – чесно призналась тоді ти.
Не уявляєш, як я хочу побачити твою реакцію на… ну ти зрозуміла. Тільки ти й цього разу не прочитаєш. Може моє еґо не дозволить таке описати. Може є й інші причини, задумуватись над якими я не стану.
Пам’ятаю як ми прощались. Темний гуртожитський хол, ти і я. Стояли, обнімаючись, та насолоджувались останніми поцілунками.
- В нас могло б все вийти – сам не знаю навіщо я це сказав.
- Ми ж домовлялись – з докором в голосі нагадала ти.
- Знаю – відповів тобі – просто сказав, що могло б вийти.
Різниці вже й так не має. В нас різні життя, різні дороги і я не впевнений, що ми ще пересічемось. Знаю, що в свій шлях ти забрала дещо в мене. Маленьку частинку того, що мені без надобності. Що? Над цим вже думай сама. Ти ж розумніша за мене, допетраєш сама. А як ні, то нехай воно так і буде. Знаю, що точно буду згадувати твою усмішку, яку ти часто дарувала мені, та твій проникливий погляд, ясні зелені очі. Чи будеш ти згадувати щось ти? Я не хочу знати. Не варто. В тому, що я збираюся зробити, це буде тягарем в власній голові.
Що поробиш: Shit happens – life goes on.
ID:
637288
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.01.2016 18:22:26
© дата внесення змiн: 20.01.2016 18:22:26
автор: Тост
Вкажіть причину вашої скарги
|
