Розрізає блискавиця нічне небо,
І вже чути запах грози.
Знов прийдеться одній тут лишитись,
А я так хочу туди де ти...
І промокне душа моя наскрізь,
Не залишиться вже надій.
Босоніж по осколкам щастя,
В протилежному боці від мрій.
Ти залишив солоне море,
Гіркий присмак полину на губах.
Я закрию в кімнаті штори,
І мене опанує страх.
Я боюсь,так боюсь! Ти ж знаєш!
Коли там ця проклята гроза!
Я від неї завжди ховаюсь,
Але зараз я вже одна.
Ти не чуєш як б'ється сереце,
Перелякана пташка твоя.
І так хочеться закричати,
Та почує лише тишина.
І сховали прокляті хмари,
Наше небо,якого нема.
Наші зорі, які згасають,
Бо приходить холодна зима.
Розірвати би душу навпіл,
І весь біль залишити тут.
Хай гроза змиє весь мій смуток,
А я вернусь в країну надій...
Та так важко цей крок зробити,
Як болото мене затягло.
І не вибратись,залишити...
Все,що було,й чого не було.
Вже здається гроза минає,
Але знею біль не минув.
Я не знаю,я зовсім не знаю,
Ким для мене ти в мріях був.
Ці думки,їх чомусь так багато,
Я заплуталась в них назавжди.
Я не можу з колін піднятись,
Бо до смерті боюсь грози....
НАДІЯ КИШЕНЯ 21.01.2016.
