Січень – найстарший син мами-зими,
Добігає уже до фінішу.
Недаремно він торкався підошвами землі -
Сіяв сніг з-під поли і морози,
Свята випускав із широкої торби,
Яку вміло носив на плечі,
І в якій завжди мав про запас
Пляшку вина і трохи кави.
Пригощав дарами зустрічних,
Дарував посмішку з-під сивих вус.
Але коли крокував сходом України,
Чомусь опускав голову.
Він хотів допомогти українським воякам,
Захистити їх від гаубиць і градів,
Злоби руськомірного світу,
Але хтось викрадав із торби ту спеціальну цеглу,
Якою можна було
збудувати стіну захисту
Від всіх цих паскудних речей.
На дні лежали самі лише бинти та ліки.
Ще трохи, і з його холодних жил витече сніг.
Він ляже на цвинтарі між вбитими хлопцями.
Прийде лютий – другий син мами-зими.
Що він нам принесе?
