Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639178
Він час від часу рухався під серцем,
ніби казав малий Ісус: “Пора!”
І ніжкою спирався на реберце,
коли потягувався від спання.
А щось вже закололо збоку,
відчула, що прийшла її пора,
а де би на ніч прихиститись
і ніч надворі зоряна.
Удалині вогні світились,
пустельний вітер підганяв
і ночувати попросились,
але ніхто їх не впускав.
Лишень сказав один господар:
була повітка з сіном у дворі,
там прихиститись можна і родину
нехай Всевишній береже.
Ось уже зірка засвітилась
і освітила увесь шлях,
Марія милуватись не хотіла,
бо син у неї на руках.
Він народився, як земне дитятко
новонароджений лежить
у яслах, бо ніде деінде
не було місця у тих краях.
Хита худібка головою,
вітаючи народжене маля,
і пастухів яскрава зірка
до нього швидко привела.
Царі в дорогу вирушали,
швиденько у далеку путь
і вони теж Христа вітали
з народженням, що не забуть.
Побережи його, Маріє юна,
у нього буде довгим шлях,
він вірним передасть надію,
тодішній змінить людства шлях.
Підуть старі боги в минуле,
мистецтво їх згадає шлях,
а віра стане згодом інша,
дитя твоє в її книжках.
Життєвий шлях у нього довгий:
з народження, освіти і мети,
тож бережи його, Маріє,
із ним благословенні діти й матері.
Анімація із інтернету.
01.2016.
