Похмуро, сіро, холодно надворі,
тріщить мороз і хуга завиває,
а на душі – не краще, ніж в коморі.
На жаль таке частенько все ж буває.
Сховалось сонце ясне у імлі,
Аляуди накрила ковдра сіра.
О, Господи, за все прости мені,
за те, що у душі не маю Віри…
Надії теж не маю і Любов
кудись собі тихенько побрела.
Все холодніша у судинах кров,
перед очима стежка до села…
Я бачу цвинтар, мамину могилу,
хрестів шеренги, ніби вартові,
і відчуваю, що все важче тіло
та дзвін луна в нещасній голові.
Лунає він останні двадцять років
і вдень, і ніччю, в радості і горі.
Життя багато задало уроків
та крапки ще не ставило в цім спорі…
Пливу рікою вічного Буття,
кінцевий пункт напевно уже знаю.
На жаль назад немає вороття –
холодна Вічність вдалині чигає…
24.01.2016
Так всі ж туди пливуть, не сумуйте, Вам не буде самотньо)
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я дякую, прекрасна діва!
Ти величава і вродлива!
Тобі співаю я пісні,
як пішки йду чи на коні...
Тобі висловлюю подяку!
Не буду більше гірко плакать.
До зустрічі через віки
на березі Буття ріки!
А по - моєму, вам ще рано сумувати,Ріхтере! У вас ще все попереду.Пропоную вам свій девіз:Навіть тоді, коли приходять болі й горе, кажу собі: "Усе мине і все буде чудово!"
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00