Відгриміли, відгули гармати,
Вже забувся грізний шквал війни,
На Савур-могилі плаче мати,
Вже багато років щовесни.
Як би їй хотілось розказати –
Скільки в горі не доспала снів!
Чую cерцем, чую – плаче мати,
Чую Ярославни переспів:
«Я за вас молилася, солдати,
Та не відвела страшну біду…
Із яким же вітром вас чекати?
На якім розпутті? Я прийду!»
Буде вічно відгомін лунати
У серцях жіночих сотні літ…
На Савур-могилі плаче мати,
Та не озивається граніт.