Чи ми насправді гірші від євреїв?
Чи ми мішком намахані хіба?
Чи серед нас немає Моісея,
щоб із народу вичавив раба?
Чи може ми тупі? Чи може – суки?
Чи може манна з неба упаде,
що за мерзоту тянем свої руки,
в надії, що і нам перепаде?
Навіщо ми, розумні і могутні,
звикаємо до рабського «терпи»,
і продаєм блядям своє майбутнє
за двісті гривень, та кіло крупи?
Чи нам вже повилазило, убогим?
Чи ми усі так звикли до «халяв»,
що молимось на тих, хто біля Бога,
та біля Правди, близько не стояв?
Навіщо взагалі усім нам жити?
Плодити для господаря рабів?
Чи заглядати у його корито,
а раптом він шматочок недоїв?!
Чи ми забули про своє коріння,
коли рубали ворога на жмих?
Коли змітали, наче павутиння,
на Чорній Раді гетьманів своїх?!
Напевно, що забули… Сучі діти…
Усе, що маємо – це шия і ярмо.
І навіть правди нікуди подіти,
бо голими рабами живемо…
