А ніч не створює границь,
Лиш білим попелом цей спогад
Розвіює тобі на здо́гад
Нестерпне те, що ще болить.
Ця ніч поновлює все те,
Що так ми прагнемо забути,
Що знову хочемо відчути
Десь в пам'яті знайшовши мить.
Ту мить, де ми найщасливіші,
Де ми жили одним лиш днем,
Де зорі сяяли найяскравіше,
Вони впадуть, а ми живем.
А зараз..? Ти тепер лиш спогад.
Покличу - ти прийдеш сюди.
В тобі найбільш болючий здо́гад,
Й любов болюча, що лишиться назавжди.