Стрибаю в ніч зі сну святого,
Шукаючи прокляте Я,
Що знахабніло до дурного,
Кривляючись у сонці дня.
Та не знайшов. Втекло. З-за рогу
Майнуло тінню навпростець…
То ж повертаюся в сон знову,
В якім для Я настав кінець.
День зустрічаю насторожі:
В собі, як страж, за ним сліджу,
Та стриматися вже не можу,
Боюся – зараз задавлю
Забуте Я, що знову пнеться
До честолюбства і пихи.
Чи може, то лише здається,
Що Я в мені не назавжди?
Та певно – ні. Постійно поруч
Сидить невидимим в мені
Й стискає душу, ніби обруч.
Хто переможе в цій борні?
У мовчазнім оціпенінні
Від Я ховаю відчуття.
Дай, Господи, мені терпіння
Не закричати: хто ж є я?
