Ти знаєш в нас схожі шрами,
На серці – я вже заглянув.
І бачу, які ти поставила брами
Круг себе, щоб заховати рани.
Я не прагну залізти у душу,
Бо ж моя мене ще не пускає,
Але ж зізнатися тобі я мушу
Тебе уже мені не вистачає.
Ти ледь пройшлася по житті моєму
Й не зачіпала в нім нічого,
Але вже залишила в ньому
Свій запах і дотик до нього.
Спокій мій з твоїм зійшовся,
І погляди потопли разом,
Один у одному, мов океани
Й не закінчилось все це сказом.
А лиш легеньким бризом щастя
І свіжим подихом на речі.
Нас наші шрами лиш скрашають,
Ми приготуємось до втечі.
І утечемо в дальні далі,
Туди де лише ти і небо,
Цілунки, ласки і надія
Твоя в мені, моя ж у тебе.