Леді-Осінь.
Ти сидиш біля вікна. У твоїй руці чашка зеленого чаю. З жасміном.
Тільки-но почався невеличкий дощик.
Краплі дощу на склі. Падає листя – жовте, червоне... Осінь.
Спокійна і стримана, обережна і врівноважена.
Така як ти.
До тебе часто приходять за допомогою і за порадою. Ти не відмовляєш нікому. Твої поради завжди найконстуктивніші. Тільки ти вмієш знайти єдине правильне рішення.
І всі це знають. Тому й йдуть до тебе.
Розумна та виважена. Леді-Осінь.
...Це краплі дощу чи твої сльози? Звичайно перше, адже ти ніколи не плачеш.
Тобі вже багато років. Більше, ніж цій планеті.
Ти знаєш, що немає нічого вічного. Все минає. Ти любиш цю осінь, адже лише вона розуміє тебе.
І ти розумієш її.
Самотність? Хто сказав про самотність? Чому люди так часто асоціюють зі словом „осінь” слово „самотність”?
Ця осінь не самотня, бо в неї є ти. А ти – ти авжеж не самотня, бо у тебе є твої друзі, батьки, знайомі, родичі...
Такий довжлезний список.
І кожному ти по-осінньому щедро даруєш частинку свого тепла, свого внутрішнього спокою – бо у тебе цього в достатку.
Ти – найкраща подруга, ти людина, яка вміє слухати, ти – та, кому можна довіряти.
Це все – ти.
...От і скінчився дощ. Спорожніла твоя чашка з чаєм. Висохли краплі на склі. Ти посміхнешся і підеш далі, адже так, моя Леді-Осінь? Ти підеш до людей – з теплом, зі світлом, з добром, з щирістю – адже цього з кожним днем все меньше лишається у цьому світі. Ти знаєш, як зробити, щоб цього було більше. І ти зробиш.
І може колись ти таки прийдеш до самої себе. І станеш найкращою подругою, і будеш слухати, і будеш розуміти, і будеш довіряти, і посміхатися...
Собі. Нарешті.
Я хочу, щоб ти змогла, дорога Леді-Осінь. Я дуже цього хочу.
