Самотній, милий вовк,
Ти не ховай очей, коли хтось поряд,
І не мовчи, коли вже так болить,
Тебе як завжди видає твій погляд,
Що десь у далечінь спрямований на мить.
Самотній, дужий вовк,
Чому ж тікаєш так далеко?
Чому не промовляєш більше слів?
Для тебе вже свобода як потреба,
Ти завжди поспішаєш до лісів.
Ти вовк, я знаю, але все ж не треба
Ховати своє серце від усіх,
Бо є достойні ще вовки,
Що схожі так на тебе,
Які не прагнуть в тобі жодних змін.
Вони приймають твою мовчазливість,
І поважають твою самоту,
Але читають у очах твоїх вразливість,
Коли ти не знаходиш виходу.
Не бійся, вовче, бо ніхто вже не приручить,
І серце твоє вільне і легке,
Ти сам від себе, вовче, змучився,
До чого ж ця самотність доведе?
Самотній, милий вовк,
Хіба ж самотній ти насправді?
Чи віра похитнулась у вовків?
Достойні є вовки - це правда,
Не будь самотній у самотності своїй.
