Хочу торкнутись своєї в тобі висоти.
Хочу ввібрати у видих усесвіту смак...
Та, як накажеш мені: "Не підходь!", - буду йти
сотою милею, пилом, що вистелить шлях.
....поки весь світ не дійме самота...
Хочу втопити я свій океан у тобі.
Хочу надпити любовної миті безсмертя....
Та, якщо скажеш мені: "Надто приторно.", - всі
трунки розбавить біль, відстань - удруге, сум - втретє.
...поки із сліз не проступить вода...
Хочу згубитись в коханні відкинутім вся.
Хочу знайтись, вклавши душу свою в твою руку...
Та, як цілунку даш ніжності, - звабою я
світ зав"яжу, закую тебе в пристрасть, у муку.
...поки не крикнеш: "Потрібна ВОНА!"
якщо сказати від своїх відчуттів і спостережень за твоєю ходою до вершин поезії і становлення, ія майстрині - ти вже на іншому рівні, далеко вищому, справжньому, ти - на злеті, коли все стане легко і просто, бо піймає свою хвилю крило душі, бо ввійде словом найкрасивішим поезія в серце, бо вже вона там, бо вже ви - одне ціле.
красивого ж польоту - на шлях довжиною у життя!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Касьяньчику, друже, ти ж знаєш - твоя думка для мене справді важлива! І звісно, знаєш, як ціную підтримку і увагу, якою щедро наділяв мене І хоч далеко ще не все так, як пишеш(про злети, рівні), але знаю, що ці слова від щирого серця, тому збережу їх собі як настанову і розбиватиму нею свою невпевненність та вагання.