Це іще не дорослість, це тільки уявна межа,
Це коли ти ще граєшся в хованки з тим, що у серці,
Це коли балансуєш усе ще на вістрі ножа,
І нічні діалоги з собою - улюблений жанр,
Як і подорожі по собою ж відкритій Америці...
Це ще кава і дещо до кави – ну, знаєш сама,
Ти вже можеш цілком передбачити деякі речі,
Ти вже знаєш людей, ти пізнала любов і обман,
Тільки це ще не вечір, ще навіть приблизно не вечір…
Виростай, бо нічого не буде, допоки ти тут,
Проростай, бо інакше усе це поглинеться віком,
Бо себе не почути, як чуєш лише суєту,
І однакові сварки з чужих незачинених вікон,
Бо це завжди здається, що в тебе все буде не так.
А насправді практично щоразу виходить так само…
Виринай, бо буденність затягне тебе в болота,
Проростай - молодими віршами, новими містами,
Дорогими людьми, безкінечно своїми людьми,
І буденністю, повною світла, свободи і свята,
Вибирайся з цієї недуги, з цієї пітьми,
Вилітай, поки все ще крилата…
Проростай, поки паросток рветься у сонячний світ.
Бо це ще не дорослість. Це смуга, готова на зліт…
так само багато хто каже – навіть президент Порошенко ( "мною було підписано" ); отже той ваш світ належить не лише вам
Ксенислава Крапка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Підтекст того, на що звертаєте мою увагу Ви - в першу чергу психологічний. Він говорить про те, що людина не до кінця бере на себе відповідальність за те, що робить, і тому применшує це. Якщо "Я відкрила Америку", то основний акцент на "я", якщо "Америка відкрита мною" - то наголос на самій Америці. Для мене в цьому вірші важливіші все ж відкриття, ніж той, хто їх зробив.
А світ мій справді належить не лише мені Він і Вам трохи належить