Двадцяте літо, знов пекельний жар
Вогнем купає нескінченні миті.
Я б закопав в душі своїй аврал,
Й з тобою говорив про все на світі..
Прибув би і за три-дев'ять земель
Аби лиш з твого джерела напитись
Та зрозумів що там води нема..
І наче прикувало.. Зупинитись?
Чи спробувати ще пробити лід?
Товкти і так промоклими ногами?
Лиш ти думками ходиш по землі,
А я десь там далеко, за зірками..
Піски у прах порожньої душі
Помітно й за карючими очима.
Ті, що уже засипали кістки,
Я бачу, не одного пілігрима.
А я не звик пустелею іти,
Не проміняю коней на верблюдів.
Вмирати без джерельної води —
Справа рабів. А я ще маю встигнути.
Усюди.
