Часто життя називають беззмістовним.
Чому?У чому ж причина?
Може у словах складних,невимовних?
Чи через те,що не бачимо світ чужими очима?
Чи через те,що не вміємо бути чесними?
Та й навіщо,спитаєте ви,
Можна ж заглянуть очима небесними,
Туди,де на серці видніються шви.
Ніхто не знає,чим ти живеш,
Але кожен береться судити,
Позбувайся рамок і меж,
Вгамуй вогонь в собі несамовитий.
Чужа душа-то не твоя,
То море сліз,то океан,
У кожного правда є своя,
Хоча ця правда-суто обман.
В тій душі немов у морі,
У морі синіх китів,
Помираєш,гинеш у неволі,
Голос,мов листочок,трепетно у ній тремтів.
Тебе душить невимовний біль.
Душить,розриває,обдирає,
Хтось ніби на рани насипає сіль,
Ти не плач,до ранку рубці заживають.
Ти не плач.Це ще не кінець.
Промінь надії у серці засяяє,
Хоча й думки звелися нанівець,
Перед мрією навіть камінь не спиняє.
