Ти заходиш в мої обійми,
Ти торкаєш вустами мене,
Й настає тимчасова радість.
Ми знаєм, що це скоро мине.
Притиснувши мене до тіла,
Шепнувши кілька ласкавих слів,
Забереш у свій світ бурхливий,
Що колись був лиш темою снів.
Загойдаєш мене мов вітер,
Що колише у полі траву,
Вдихнеш мене всю мов квітку,
І я знову в душі оживу.
Буде видно іскринки втіхи,
Краплі спокою в твоїх очах,
Ти мене загойдаєш у ритмі,
Як галузку хитає птах.
Нічого не видно в кімнаті,
Лиш тепло, що навколо нас,
Лиш промінчик, що є між нами,
Я молюся, щоб він не загас.
Все байдуже, що буде далі,
Якось буду воно все одно,
Й як сказав хтось великий і мудрий –
Не було ще так щоби ніяк не було.
У душі моїй завше літо,
Завше червень, завше вечір,
М`який звук струни і спокій,
Так, обійми мене за плечі.
Обійми як колись, як завжди,
Обійми як тепер і як потім,
Обійми, бо лиш тільки ти вмієш
Мене сховати у вдиху глибокім.
Ти найкраще умієш любити,
Ти найкраще умієш бажати,
Ти найкраще умієш й сварити,
Найкраще вмієш мене розважати.
Це не просто слова є порожні,
Це на кухні сиджу я сама,
І кохаю, страждаю, чекаю,
Коли тебе поруч нема.
23.04.02р.
ID:
645165
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.02.2016 13:11:37
© дата внесення змiн: 19.02.2016 13:11:37
автор: foramenifera
Вкажіть причину вашої скарги
|
