Полуденне сонце вже пішло з зеніту
Дерева довші стали, ті що по землі
Від жару відійшли і знов запахли квіти,
Чекаючи на краплю вечірньої роси.
Птахи подали голос, вечір близько
Природи світ вернувся на круги своя,
То поясніть мені, вклонюся низько,
Чому живемо так, ніби весь час жара.
Ліниві, мухи мов на сонці, розімліли
Чекаєм хто вареник покладе,
Раніше, за козацтва, браття жили,
А зараз рот, як не заплатиш, не жує.
То може станемо навпроти, очі в очі,
Одразу буде видно, хто є хто,
І злодія назвати принагідно,
І палку довгу одягти на помело.
Мести і вимести, хоч раз кінця добравшись,
Хлопів безяйцевих від влади відвести,
Бо є наш Край, лише йому віддавшись
Подужаємо гордо голову нести.
