Блатняк на наступні вихідні розказує Хітняку про своє марнотратне життя і чомусь плаче...
- Ти чуєш, Хітняку, як дубасить басом?
Так минулих вихідних нас звалило
також з часом.
А хоч прикол, який тебе здивує?
Багато що мене у цьому світі не хвилює.
Гуляю і живу, живу й гуляю,
А ти говориш, що ніби я блукаю.
Так, в суботу був хороший день.
Всі відірвались класно й по-порядку.
Отак й живу і в серці в мене немає
більше вже догадків.
А щодо "водки", то лише випадок
І він, як знаєш, навіває згадок.
В нас кожен третій так собі радіє,
Що з тої радості у надвечір'ї подуріє.
Невже ти думаєш, Хітняк, що
хочу так робити?
Життя іде-біжить, потрібно жити
У задоволення, у гарні ті приколи,
Коли й потрібно повклякати біля школи.
А моя честь - душі провіщий розум.
Вона дурманиться п'янким вишневим бозом.
До речі, а чому ти так вважаєш,
Що ніби совість мою блюзом називаєш?
Для мене такі гульки, то приплив думок.
Тащуся сам, коли послухаю шикарний рок.
Туманить він мої страхи,
Бо від проблем зриває всім дахи.
Мені так файно, хоч не хоч, а вір,
Можливо, й виросту, як пострадавший звір.
Ходитиму, ригатиму, то ж кори.
Надихаюсь – і спати до комори.
Чого ти хилиш, друже, ти ж бо бач,
Що усі люди, як один палач?
А ти, Хітняк, подумав, може, то є поклик,
Душі бажання й тіла втіхи?
Щодо гріхів, то в нас їх повні міхи.
Не хочеш - не гріши, не жий.
А хочеш бути моїм «братом» -
По вінця і собі налий.
Для чого тягнеш свої йдеї тупо?
Послати б їх усі до дупи.
Ти хоч сказати, що ти прав, чуваче?
Програв сьогодні ти, або інакше
Ти погорів на цьому, як солома.
Не бачив ти, напевно, рук моїх прийома.
Хоч покажу безплатно, як для тебе.
Не будеш більше втягувать до себе
Моїх чуттів шести із трьох.
Чого ти корчишся, як лох?
А та зоря, що догоряє в небі
Погасне при своїй потребі.
Сьогодні є, а завтра вже немає.
Для мене то "канає", для тебе не конає.
Скажи, Хітняк, а істину ти бачив?
Що ти так очі на мої ручища врячив?
А істина моя це - порвана струна
І вигляд в неї пустий, як пуста труна.
Нащо ти колупаєшся в мені з усіх химер?
Мене болить і так у грудях
Зі шкіри, крові та ребер.
Що за фігня і, що це за водиця,
Яка тече з очей моїх, неначе там криниця.
Ти що зробив зі мною, шутий цапе?
Й без слів твоїх прожив багато.
Ти ще питаєш, що зробив для сірих мас?
Ніц не зробив я, чесно зізнаюся,
Бо весь цей час,
Лиш вигрівав свій дорогий для мене таз.
І подивися сам, приблудний сину,
Чи можу бути ще я схожий на людину?
Мій час пройшов і трохи запізнився.
Осінній лист летів, кружляв, вертівся.
А я чекав, можливо, хтось прийде,
Мені поможе і мене знайде.
А скільки часу пролетіло даром,
Що уві сні вважається кошмаром.
Усе, що мав, здається, розгубив,
А зараз усе добре виклика в мені против.
Хітняк, а чуєш, як музон на диско зажигає?
Так й наша молодість летить, минає.
Ти шо мутиш?..
Чого я говорю вже не чисто блатувальним "язиком?"
Згадав, як склепував був мати, мов па асфальту патиком.
На мозок мій, бува, склероз не всівся,
Бо розум мій наоборот обрівся.
Але сьогодні погуляю за всі роки,
Станцюю так, що вийдуть усі соки.
І нині від життя візьму, що схочу.
І заповідь собі складу охочу:
Гуляй, радій, до смерті веселися,
Щоб секс й бажання в небо аж неслися.
Вставай, ходім, інакодумний друже,
На дискотеку вихвалятись дуже.
Та збийся з тяги, атмосферний гноме,
Лиши того руля, білоголовий астрономе.
Лиши мораль просту на завтра,
На, закури цигарку "Ватра".
Ой, я забув, не "Ватра", а сокира,
Щоб відрватися не прямо, а на криво.
Світ наш - прикол, якого докололи,
Нашпигавши в нього уколів.
Чого сумний сидиш? Не весело тобі?
Ой був забув, шукаєш правду?
Вона в трубі.
Сьогодні совість перейшла у острах,
Що породив дебільний пострах.
Де ж твій модерн, судде душі моєї?
Застряг під ліфчиком у матінки твоєї?
Ой не сміши мене, заразо,
Пішли, впіймаєш парочку екстазів.
От і побачиш там, як нація шаліє
У шаленстві гріхів, як впевнено воліє.
Побачити все те, що розповів для тебе вище,
Лишися, Хітняку, отого свого хвища.
Не з розумом ти, друже, поживаєш
Хоч і надію й віру маєш.
Поклич ще матінку Софію!
Подай води, бо зараз вмлію...
Відписую віршем зі стилоса
Старому другу Філосу.
2006 рік.
ID:
664017
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 05.05.2016 11:16:36
© дата внесення змiн: 05.05.2016 11:16:36
автор: Oleg Gavrilevich
Вкажіть причину вашої скарги
|
