Коли для нас всіх усміхнеться сонце?
І помилки відчаю всі будуть стерті.
Коли ж загляне щастя у віконце?
А не кров, що на долонях в смерті.
Коли ж ті люди заживуть щасливо?
Не буде страху,що не проснуться на світанку.
Коли полюбить,те що не любило?
І розкриє для майбутнього фіранку.
І правда знімить з себе тимчасове плаття,
що вишете обманом у яскравих мрій.
Закриють двері у яких жило прокляття,
яке гуляє серед цих подій.
Коли ж ми навчимося цінувати?
Цю кожну мить,коротке згорблене життя.
І будемо його до неба піднімати,
А не в гріхах плодити своє друге "Я".
Коли вже припинять вистріли лунати?
І наш рідний край горіти у вогню.
Й матір сина в сльозах провожати,
і не хвилюватись що загине у бою.
Просніться люди серед заблуканих ілюзій,
Хто ж у лабіринті страху вихід віднайде?
Ідіть вперед,а не ходіть по крузі,
Допоки ваш ключ журавель не забере.
