Розкажу тобі, Софіє,
Казочку хорошу.
На дворі вже сутеніє.
Слухай мене, прошу:
– В’яже бабця гачком плаття,
Кіт занурився у шмаття.
Під столом заснув Муркотик,
Догори підняв животик.
Полював вночі на мишки,
З’їв сметану із гладишки,
Миску скинув, розбив банку,
Висипав горох на ганку.
За мишам в мішок з мукою
Вліз з ногами й головою.
Не впізнати бідолаху –
Миші всі втекли від страху.
А як бабця вранці встала,
Так і руки заламала.
Хрестить, кропить біле чудо:
– Ой, нечистий! Гляньте, люди!
Позбігались всі до хати,
Стали «чудо» це ганяти.
Хтось кота хрестив рукою,
Він трусився весь мукою.
– М’яв, м’яв, м’яв, – бігом до бабці,
Став лизати її капці.
Бабця Ліда скоком-боком,
Мов ошпарена окропом,
Миттю брязнула дверцями –
Опинилась біля брами.
Кіт за нею – що є сили.
Люди всі заголосили.
Вся мука з кота злетіла,
Наша бабця геть прозріла:
– Ах ти клятий кіт шалений!
Ледь життя не взяв у мене!
Що надумав тут творити?
Не даєш спокійно жити.
Влаштував нам маскаради.
І сусіди вже не раді.
Де ти товкся головою,
Що забруднив все мукою?
Мабуть, вижену із дому,
Не потрібен ти нікому!
А Муркотик прослізився,
До бабусі притулився.
Став мурликати щосили,
Щоб йому гріхи простили.
Тут вмішалися сусіди:
– Простіть бабцю оті біди.
Виганяти його нащо?
Він хотів зробити краще.
Помиріться, йдіть до хати,
Ми поможемо прибрати.
Бабця котика простила,
Цілий вечір його мила.
Повечеряв, став дрімати –
Прилетіли сни крилаті.
А Софійка теж заснула.
Тихо на подушці.
Зранку все, що тут почула,
Розповість подружці.
