Печальний вигляд має бездиханна мати:
Як глянеш – і знову кличе плакать!
Помита і одягнена для похорон – незвично –
Немов в голодомор невинная дитина!
Смерть матері – раптова, невблагання річ!
Забуті вся моменти потиріч
При її стражденному житті, передкончині,
Коли чотири роки натруджували спини
І прокидалися багато разів на ніч,
Щоб ту і ту її забаганку вдовольняти…
Тепер лежить під покривалом в хаті –
Це страшно, коли в житті немає матері.
На грудях образок, в руках зімкнутих – хрестик,
У хаті у покинутій тобою – тиша світловербна,
Батько розгублений, хоч був і не слабкий –
Як умирає мати – вперше відчуваєш себе сином.
Пробач за дратівливість тих ночей безсонних,
Коли, здавалось, що морочила ти голови
І переставити туди або сюди благала…
Тепер – безболісним тіло твоє стало…
Рідня уже сповіщена, похорон назавтра,
На сільський цвинтар невблаганним катафалком
В останню путь маму відвезуть
І вдячними вінками свіжий насип обкладуть.
Лети у рай за всі твої страждання,
За те терпіння, якому научала –
Ми теж отут в житті не вічні…
Тому горять, горять твоєї душі свічі.
8 квітня, п'ятниця
