«У заблукалих очах - там читай:
орбіти сонця, орбіти серця...»
(Пауль Целан)
Над степовою Елладою хмари
Важкі, як Сізіфа камені,
Недоречні, як пальці Мідаса,
Нависають над нашою легкістю
Чебрецевою і суничною
Громовицею фатуму.
Над степовими Атенами,
Яруговим Пелопонесом
Хмари тверді - і то гранітові
Висять дощем кам’яним.
Хмари блукають по землі тінями,
Таки по нашій - по Борисфеновій -
Загірній і замріяній,
Ковиловій-заколисаній.
Може тому що літо -
Час громовиць і злив -
Літо світу сього нервового,
Час днів жарких і спекотних,
Час ночей подухи тлінної
Час
Йти по траві
Назустріч світанку
Час
Дивитися в дзеркало рік
І бачити там -
Темряву.
Важкі, як Сізіфа камені,
Недоречні, як пальці Мідаса,
Нависають над нашою легкістю
Чебрецевою і суничною Дуже глибокі і влучні образи нашої реальності! Чудово написано!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І надіятись побачити там світло...мріяти побачити світло...йти до світла і робити добро...кожному...хоч маленьке...на своєму місці-то кроки до світла...коли кожен подарує промінець світла- розсіється темрява...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудово написано!
