Дорога - це плеса -
стукочать колеса…
Це формула часу:
дорога, дорога, і обрій прекрасний.
Колеса співають:
«Почуй мене, Ладо…»
під ритм автостради.
Дорога, дорога на часі, і мандри...
Скрізь зелень і квіти
у літо влетіти
з тобою, не натще
зумію зопалу…То й краще, то й краще…
А літо зустріло
по доброму, вміло
в сердечному злеті,
неначе в балеті, неначе в балеті…
Дивилось, чекало,
надію плекало
напевно – даремно
що будемо разом…непевно, непевно…
На згадку, на спомин
крізь памяті стогін
печалюсь я дужче:
Де ти, моє серце? мій друже, мій друже…
Це літо – як вроки,
до осені кроки,
це літечко – в мантрах:
"Надіятись варто?" Та мудрість на варті…
Несила збагнути,
незрілість сполучень
начертаних небом,
хіба що словечко хороше:"insieme"
У літо шпаринка:
трава, павутиння,
і щастя потреба,
і гостра надія: insieme, insieme…
) 
Еххх!
