Надії Котелевець із Донеччини
Завітала в гості чорна зрада
Світлим літом, саме у жнива.
Зберегла мене твоя розрада,
Зірко одинока, степова.
Повесні, не гаючи ні часу,
На порозі ставши, озовись.
Як повіє вітер із Донбасу,
Я тебе почую. Відгукнись!
У міжбрів’ї крешуть блискавиці
І зажура, й розум ув очах.
Прорікала: будуть хитавиці,
Тільки стій міцніше на ногах.
Я стояла, падала, горіла.
У безодні неба світ шумів.
Із степів донецьких ти зоріла
Золотом далеких вечорів.
