Поранок взяв мене у руки
І більше в ніч не відпустив,
Які пройти повинен муки,
Щоб сам себе всього простив?
Чому не сплю, чому не можу
Лише інстинктам прислухатись?
Когось врятую, чи поможу
Як буду світом перейматись ?
То так, чи ні. Воно одвічне
Питання бути, чи не бу…
На перший погляд не трагічне,
Та щось до тями не візьму
Коли мости спалити мушу,
Які нікуди не ведуть?
Тим сльози я свої осушу,
Що крапля в краплю черги ждуть,
Аби собою оросити
Сліди, котрі в піску лишив,
І спраглі ноги напоїти,
Щоби хоч крок, та все ж ступив
По тій дорозі, що досвітні
Всі мої мрії увібрала,
Попри бешкети непривітні
Вона мене не поламала.
Гаразд. Іду. Не зможу спати.
Думки у сурми все гудуть.
Із тих думок я зроблю шати,
Нужденні най їх розберуть.
І як побачите небогу,
Який у чому в світ, в тім йде,
То я,- не підставляйте ногу,
Бо те що мав віддав, усе.
