Байдужі віршів не читають,
І муки совісті теж не потрібні їм,
Усе життя від цього спочивають,
Та показово моляться святим.
А ми, ті що читають або пишуть,
Під руку заглядаючи самі собі,
Якщо думки всі наші заколишуть,
Чи хтось співатиме тоді пісні ?
Не гоже лише шлунку потурати,
Все створене виходить з голови,
При цьому серце не потрібно забувати,
Тоді позбудемось байдужо - пустоти.
І буде фантастично на світанку,
Набрати з світлих трав роси,
Почастуватись, сидячи на ґанку,
Назавжди людям зберегти око краси.
