70. Крах Щастя. 2. ВОНА
14.10.2016* 11:00
Дивне відчуття зараз переслідує мене: немов це не я розказую про своє життя, про певні колізії мого життя, а їх окрім цього ще було багато і вони протікали одноразово, немов я є письменник, який формує певну систему розповіді про певну людину, немов я з боку дивлюсь на себе і розказую все це максимально безстрасно.
Так, я розумію, що розказувати про події, які відбулися більше ніж 15 років назад, інакше і не можна, але мене дивує це по іншій причині: адже я звик, що існую у двох іпостасях, де одна – реальна людина з іменем Віктор, який є обдарований різноманітними талантами, які так і не реалізував широко і відкрито для всіх людей, а тільки камерно – вузькому колу родичів, які і не вважають це талантами; а друга іпостась – це ВіктОро, проявлений в реальному житті Симбіоз Людина/Душа, який абсолютно байдужий до розголосу про себе, якому, судячи з усього, більше ніж досить те, що відбувається/фіксується в схованій від інших очей сфері життя Віктора. І от з’являється немов третя варіація на задану тему.
Коли починалася ця розповідь, то між Віктором і ВіктОро була дискусія: чи треба все називати своїми іменами? Адже мова іде про людей, які ще живі. Як вони це зустрінуть, якщо це прочитають? Сумніви та коливання етичного характеру продукував завжди Віктор, а ВіктОро завжди говорив, що це не має ніякого значення, бо в Інформаторії Землі все єдине все це записане, точно так, як записується будь-яке життя будь-якої людини. А до цього ще треба і додати те, що герої розповіді, прямо скажемо, вели себе по відношенню до Віктора вельми не етично, м’яко кажучи. Але Той, третя іпостась, хто веде цю розповідь, немов і не присутній при цій суперечці, він веде розповідь навіть в умовах, коли відбувається реконструкція подій постфактум.
Все це, як не дивно, нагадує мені той час, коли відбулося Сенсорне Розкриття і коли я проходив Ініціацію. Один раз я несподівано для себе усвідомив, що маю мислення не на одному рівні, а на декількох.
Спочатку це було розуміння, що на одному рівні я читаю рефреном молитву, на другому веду розмову з Голосом, а на третьому – розмірковую про суто буденні речі: що купити поїсти та що буду робити увечері.
А потім взагалі трапилось несподіване. І пам’ятаю коли та де це трапилося. Це було в приміщені Інституту народної медицини у Києві на вулиці Толстого, де читав лекцію один із корифеїв російської Нетрадиційної науки Акимов. Він розповідав про торсійні поля. А я в цей час:
- Слухав уважно його розповідь;
- Слухав коментар, який мені давав Голос;
- Фіксував свою оцінку тому, що чув;
- Бачив, як за допомогою торсійних генераторів росіяни оброблюють населення Криму (автор в цей час показував, що вони таким чином шукають нафту);
- Всіма силами стримував в собі крик болі від почутого/побаченого і приговорював: «Спокійно! Спокійно! Ти зараз нічого зробити не можеш!»
П’ять усвідомлених рівнів одноразового мислення!
Це був 1991 рік.
То хіба треба мені тепер хвилюватися стосовно морального права розказувати про своє життя? Адже люди, які були задіяні і які досі задіяні навколо мене, мають право заперечувати мої твердження. Хоча цікаво було би послухати… Хоча… Мимоволі пригадав, як моя третя дружина на весіллі нашого сина Бажена раптом звинуватила мене в тому, що це я винен, що вона зрадила мене, почала гуляти і що наша сім’я була зруйнована. Суто жіноча логіка.
Але щось я затримався на відступі від порушеної Теми.
18.10.2014* 18:00
Безумовно, все, що я описую, є продуктом мого суб’єктивного сприйняття і оцінки. Тільки фіксація самих фактів є сухою констатацією подій. З цієї точки зору як мені описати поведінку моєї дружини тоді? Напевно через фіксацію фактів, бо мою реакцію на них, як і реакцію дітей, слід розглядати окремо. А події розгорталися таким чином.
Новий рік 1999/2000 ми зустріли традиційно – сімейне свято. Чесно кажу, зараз не пам’ятаю точно, але, здається, до нас традиційно на другий день прийшов мій брат Валентин з дружиною Свєтою. Чи був у нас тоді брат дружини Андрій з дружиною – не пам’ятаю. А на початку 2000 року Віталіна відправилась у відрядження до Одеси і там зразу стала коханкою свого директора.
Необхідно сказати, що всі професійні журнали в той час, напевно і зараз так, існували за рахунок реклами. В силу цього дуже важливим було знайти бажаючих дати рекламу, а вони в той час часто-густо розраховувалися бартером, а потім максимально отримати зиск від цієї реклами для того, хто замовив рекламу. Тому всі редакції таких журналів шукали різні форми досягнення успіху. Хто придумав в А.С.С. хід «Одеса» не знаю, але тих грошей, які редакція мала від реклами, вистачало для того, щоб в Одесі на випадок представництва нового номеру журналу зробити презентацію, на якій будуть представлені бізнесмени та як можна ширше коло архітекторів та всіх, хто так чи інакше крутиться навколо Архітектури і Будівництва. Це означає, що збирається вельми представницька публіка, робиться гарний сабантуй, із запрошенням різних знаменитостей, музика, гам, майже світське життя. Напевно, треба було дійсно сталеві нерви, щоб втриматися від спокуси, особливо, якщо це порівнювати з нашим буденним життям.
Що гріх ховати, я спочатку не відчував якихось змін. Навіть вважав закономірним, що моя дружина почала ретельно міняти свій гардероб, що вона все менше і менше уваги приділяла дітям, і все частіше та частіше затримувалася на роботі – бач: треба багато робити поза офіційним терміном праці.
Влітку вона з дітьми відправилася відпочивати до Бердянська і моя участь в цьому навіть не оговорювалася. Щось ненормальне було в цьому, але: діти ж були на морі!
Під кінець 2000 року у мене вже сумнівів не було, що вона мені зраджує. Навіть був такий кумедний/сумний випадок.
Час від часу вона приносила якісь журнали з виставок і один раз принесла журнал, назву не пам’ятаю, в якому була актуальна стаття: «10 ознак того, що ваша половина вам зраджує». Коли я прочитав їх, то мимоволі гірко розсміявся:
- То у нас з тобою зараз задіяні всі 10 ознак того, що ти мені зраджуєш.
- Хто тобі таке говорить? Мало що напишуть в журналах!
- Але ж тут ясні показані факти, які у нас зараз існують!
- Брехня! – сказала вона нагло.
Я і заткнувся. Але вперше полосонула мене біль за дітей. Раптом я Побачив, Сенсорно Побачив як спалах яснобачення, що наших дітей чекає Біль.
Ми продовжували час від часу увечері ставити подумки теми, а інші Сенсорно дивилися відповіді, але тепер вона все частіше ставила теми, які не озвучувала, отримавши відповіді від нас.
Гроші, які вона отримувала, тепер були тільки її. У нас почалося погіршення життя, але вона продовжувала нарощувати свій гардероб та свою розкутість.
Наше інтимне життя фактично припинилося, а для мене це стало ударом – адже я не міг ніяк стрибати в гречку, а незадовільнена потреба штовхнула мене у простатит та аденому.
Під Новий рік я випадково підняв папірець, що валявся на підлозі, і побачив діаграму, яку ми часто використовували для того, щоб, опираючись на наші Сенсорні Вміння, з’ясувати узгодженість між різними людьми, а на ній були задіяні всі діти Прими та наші діти. Я зрозумів, що вона розглядає варіант бути його наступною дружиною.
Від болі за дітей у мене тоді аж потемніло в очах.
Треба сказати, що я у своєму житті ніколи не переживав заздрість і ревнощі. Знаю, що мені, як не дивно, заздрили і навіть були ревнощі. Але біль від самої суті зради я відчував завжди і дуже сильно. Тут це мало неймовірну силу.
Чи розумів я тоді Іронію Долі? Безумовно: ні.
Як завжди було в моєму житті, Доля, немов насміхаючись, кинула мені соломинку: раптом я отримав пропозицію очолити проектування житлового комплексу малоповерхової забудови в одній фірмі. З неймовірною вдячністю я дав згоду.
З вдячністю згадую, коли директор і власник фірми «Снага» Юрій Коваленко прийняв мене на роботу, як я на наступний день чекав його в приміщенні фірми аж до 21:00, бо він був на нараді десь у Верхах, але я попросив у нього аванс, адже дома у мене зовсім не було грошей, адже вона вже давно нічого не давала в сім’ю, адже діти мене чекали, що я привезу якусь їжу, і от він приїхав і дав мені, здається, 200 доларів, а для мене це було як свято, я десь зумів поміняти гроші і купити їжу, приїхати додому і радіти тому, що діти не голодні.
Іронія Долі полягала ще в тому, що моя фірма знаходилась територіально через один будинок від будівлі, в якій розташувалася редакція А.С.С.
Як ми зустріли Новий рік 2000/2001 не пам’ятаю, здається, традиційно. Але в тому році моя дружина почала вимагати, щоб я не називав її дружиною і велично поїхала відпочивати за кордон, до Словенії. Навіть не хочу гадати як та з ким вона там відпочивала, адже хтось робив її фотокартки, які вона потім показувала.
Новий рік 2001/2002, здається, був теж традиційно сімейний, але в тому році раптом ми сім’єю поїхали відпочивати до бази відпочинку заводу «Реле і автоматики» - ще одна Іронія Долі: я починав свою трудову діяльність на цьому заводі після школи в якості токаря, звідти пішов в Армію, там працювали мої однокласники Толя Поліщук і Володя Соколов, а останній в якості голови профкому навіть відкривав цю базу відпочинку.
Під час відпочинку вже почався період ледве-ледве прикритої ворожнечі до мене і відкритої зневаги. Ми мали будиночок на дві кімнати, але вона спала із синами в одній, а мені великодушно надала право спати окремо в іншій кімнаті.
Я ще не усвідомлював, що у мене фактично вже почалося Сьоме життя – без дружини, але з дітьми.
2003 рік був роком агонії. В тому році коханець повіз мою ще формально дружину до Парижу – ну як можна було встояти від такої можливості побувати в Парижі, побачити Ейфелеву башту, поїсти омарів? Формально ця подорож йому нічого не коштувала, адже туристична фірма за рекламу розплатилася двома подорожами до Франції, повністю оплативши їх.
Напередодні від’їзду вона подзвонила мені і попросила під’їхати в «Сельпо» (тоді цей торговий центр був єдиний на Троєщині) до салону краси. І я слухняно під’їхав. Вона робила повний марафет – манікюр і ще щось комплексне. Виявилося, що я потрібен був для того, щоб оплатив її процедури. І тоді я вперше відмовився це робити, вже не міг забирати гроші від дітей.
Коли вона вчасно не провернулася до Києва, то ми троє місця собі не знаходили. І я попросив синів Сенсорно Дивитися де їх мама та що з нею. Побачили: все добре, буде через день. А коли вона приїхала та дізналася про нашу операцію, то закотила мені істерику, що я примусив синів шпигувати за нею.
В тому році вона спробувала забрати дітей і піти з ними, але її коханцю це не було потрібним, тим більше, що він вже налаштувався на іншу молоду жертву. Не допомагало те, що вона почала купувати одяг як у повії (демонстративно міряла його при мені). Нарощування грудей він їй оплатив і я, (чемний дурень!) навіть масирував їх для того, щоб імплантати м’яко увійшли в м’язи. При цьому вона почала спати на підлозі в кімнаті дітей, щоб навіть не бути зі мною в одній кімнаті.
В 2004 році вона подала на розлучення. І припинила жити з нами. Стандартна причина – «…не зійшлися характером, дітей прошу залишити мені». Користуючись законом, я рік не давав згоду на розлучення, але в кінці того року, коли прийшла третя повістка, я не витримав і дав згоду.
До судді я прийшов вчасно, а вона трохи запізнилася. Я не бачив її більше ніж півроку. І от вона прийшла і я був приголомшений – прийшла розв’язна, нахабна, демонстративно зла в гонорі жінка. Чужа, до очманілості чужа.
І я вперше відчув до неї огиду і кошмарний сором за себе!
А вона явно вже мала свій розрахунок на подальше життя – рвала всі звязки.
- Ти тут завжди жалівся, що колишні твої дружини закривали твоїх дітей від тебе, то радуйся: я залишаю їх тобі!
До речі: одна моя подруга розказала мені, що у свій час її батько показав їй що означає, коли чоловік і жінка мають секс.
До речі: я скоро приїду за заберу холодильник, бо це мені його виділили в А.С.С. Мікрохвильову залишу вам.
І вона щезла з Києва.
Від суду я декілька зупинок у бік центру Києва йшов пішки і боровся з нудотою – такої сильної огиди я не мав ні до кого за все попереднє життя, а від сорому мені здавалося, що моє тіло палає. Десь на периферії Свідомості я Бачив/Відчував, що той, хто є ВіктОро, спокійно розглядає мене, але співчуття від нього не було. І я розумів, що маю Кару.
ID:
695289
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.10.2016 21:22:00
© дата внесення змiн: 18.10.2016 21:22:00
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
