Тікаю знову від думок про тебе,
Від імені і почуттів моїх,
Ображено мовчить високе небо,
Неначе я той первородний гріх.
Тікаю вкотре, душу вже спалила
Пекельна туга, кара чи любов?
Я ж не просила, Боже не просила,
Щоб саме він в моє життя прийшов!
Тікаю, марно, посмішка і очі,
І милий голос у думках звучить,
І я не хочу, більше так не хочу,
Я б серце віддала за тиху мить.
Щоб не згадати кожен наш недотик,
Щоб не вбачати більшого в словах,
І так старанно я чиню свій спротив,
І так старанно проганяю страх.
А ти ? А ти мовчиш разом із небом,
Душею відчуваєш, та мовчиш,
Тобі напевно байдуже й не треба,
А я в думках благаю «не залиш»
Мене одну на роздоріжжі цьому,
Та крик нечутний, я піду, прощай,
Душа здолає неминучу втому,
І інший хтось відчинить двері в рай.