Читаю звіти-декларації
чиновників, «сімей» та Ради...
усього цвіту – цвіту нації.
Собі не можу дати ради:
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
з подачки-пенсії так хочеться
по крихті наділити кожного
(майже бомжа) їм так не можеться,
та пожаліти незаможного.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Карден, Кортьє, в Європі віли…
То все не їхнє, а жони.
Битий «Запор», труси та вила,
та й ті не їхні, бо ж вони
як слуги вірнії народу
ні копійчини, ні майна
не мають… Мають товсту морду
(майбуть набряклу від лайна).
У цуциків машини й дачі…
та й у котив скарб не малий.
«Декларіянти» ж мо – ледачі?
Чи то вже хист у них такий,
трудитись каторжно у Раді,
у міністерствах «на убій»,
за ласку лиш – «тридцятці» раді,
у стрічці жовто-голубій…
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Читаю їхні декларації,
і за державу так болить,
бомжує цвіт усеї нації,
мені допомогти кортить.
У Київ лист пишу зволожений
від сліз, щоб цар про них подбав,
та пенсію, щоб був спроможний я
допомогти, мені підняв.
Замарні Ваші сподівання! 
