75. Фінал
28.10.2016* 13:30
Як я хотів, щоб нікого не Карали! Адже це моє життя, адже я сам все обумовив! Та я знав, що Ведучі мають свою логіку, в багатьох випадках для мене недосяжну і незрозумілу. Мені залишалося просто не звертати уваги на все, що тоді відбувалося за межами моєї драми. А події були послідовні.
Спочатку колишня друга дружина директора А.С.С раптом прийшла з двома дітьми в робочий день до організації і влаштувала показовий скандал.
Потім молодий чоловік, працюючи на облаштуванні дачі директора, чиркнув собі руку електропилою і став калікою. А мати у нього юрист, то прийшлося якось відкупатися.
А потім почались з’ясування стосунків між засновниками, в результаті чого головний редактор Борис Єрофалов вийшов із коаліції і організував свій журнал під назвою «А + С» (Архітектур + Констракшен). А це вже було серйозно і стало зрозумілим, що бізнес Прими є приговорений, адже все трималося на інтелекті та таланті Бориса, на його оригінальності. (До речі: журнал А+С існує і зараз, тепер це є дорогий професійний журнал, який виходить під егідою Спілки архітекторів України і головним редактором якого є Б. Єрофалов).
Було якийсь час барахтання, потім перепродаж Видавничого дому А.С.С., а потім – щезання з горизонту як Видавничого дому, так і його першого господаря.
Долю Прими, його дітей та дружин не знаю і знати не хочу і маю надію, що вони всі живі та здорові, але інколи, немов саркастично дратуючи мене, Голос щось говорить на їх рахунок. Та я зразу блоку такі розмови.
Необхідно сказати, що мій брат Валентин жодного разу не казав мені: «А я попереджав, що це погано закінчиться!». Він всіляко підтримував мене і я глибоко вдячний йому за це, як і його дружині Свєті.
Коло людей, які збиралися у нас, якось непомітно стануло і я дійсно замкнувся тільки на роботі та на турботах про дітей. Навіть гарний приятель Марій, який підозріло підкреслено розказував мені яка у мене гарна дружина, миттю щез із спілкування зі мною. Тільки Тарас Шейко та Боря Орєхов психологічно підтримували.
З Тарасом я зустрівся в кафе «Зустріч», було в ті часи таке кафе на розі вулиць Прорізна та Пушкінська, там збиралась всяка київська недорізана інтелігенція, представники різних сфер Мистецтва, якісь підозрілі особистості та навіть інколи заходили депутати, хизуючись своїми значками. Тарас мене вже чекав: за столиком. Напроти нього якась особистість щось полум’яно йому розповідала, Тарас спокійно слухав і раптом побачив мене. Рвучко встав:
- Так, я все зрозумів. До мене прийшли. Привіт.
- Привіт.
- Я тут вина взяв пляшечку. Натурального. Як ти любиш. Голос сказав мені, що нам треба буде випити. Зараз черга по каві підходить, я замовив. То поки що розказуй.
І я пустився у розповідь. Він терпляче слухав мене, ходив за кавою, наливав вино в стакани, знову терпляче слухав, а потім сказав:
- Ну що ти весь час Віта, Віта? Все! Її нема! Вона не витримала Іспиту. Забуть! У тебе тепер одна турбота: думай як дітей будеш виховувати. Сам. А будеш саме так виховувати! От, послухай, я тебе дещо розкажу…
У Орехових я був дома в гостях. Кава за дубовим столом в кухні, який Боря зробив сам. Звичне дружнє спілкування, щира розмова, я сказав коротко про своє, але Боря, як і його дружина Іра, все миттю вловлювали. Боря посміхнувся і сказав:
- Чого ти турбуєшся? Подолаєш. Ти ж не оригінальний. Один архітектор вже три роки сам виховує двох малих синів, бо мати покинула їх. Але я тобі не скажу його прізвище, а то ви ще почнете плакатися один одному! Пішли в кімнату, краще я тобі покажу нові мої пейзажі маслом!
Коли я більш-менш прийшов в стан нормального мислення, то часто обмірковував період мого Щастя з 1993 по 2000 рік і думав: «А на що я надіявся? Адже дикий розрив у віці.»
А потім згадував випадки із історії Людства, де подібні шлюби відбувалися і не мали якогось меркантильного характеру, і не руйнувалися;
а потім читав/перечитував наші блокноти та записки, де ми писали один одному як ми кохаємо один одного;
а потім знову і знову проглядав свої вірші, які весь час писав дружині;
і знову та знову повертався до переконання, що отримав Кару.
Треба було жити далі.
Не зразу зрозумів, що фактично я давно живу в стані Сьомого життя, але для себе визначив, що за межу між Шостим та Сьомим життями слід прийняти 2004 рік, коли офіційно відбувся розрив.
Як би там не було, але 2005 рік в повному розумінні цього слова став першим роком мого Сьомого життя і про це слід розказувати, бо крах сім’ї не зняв з мене Карколомність подальшого життя!
ID:
697235
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.10.2016 17:53:50
© дата внесення змiн: 28.10.2016 17:53:50
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
